В’ється стежка, мов та змійка

В’ється  стежка,  мов  та  змійка,  тай  понад  лугами,
Йду  радію,  мов  дитина,  до  рідної  мами.
Бачу  очі  волошкові,  ситцеву  хустину,
Вже  не  йду,  а  мов  на  крилах,  до  матусі  лину.
Прокинулась  ненароком  це  я  сон  лиш  бачу,
Так  до  ранку  я  тихенько  у  подушку  плачу.
Залишилась  в  моєму  серці  лиш  одна  стежина,
Через  неї  я  на  цвинтар  до  матусі  лину.
Дуже  важка  та  стежина,  хоч  і  коротенька,
Вже  не  чує  і  не  бачить  мене  моя  ненька.

http://antonina.in.ua/index.php/matusi/89-v-etsya-stezhka-mov-ta-zmijka.html

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397006
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2013
автор: Антоніна Грицаюк