Розліталось вороняче
На льоту воно все кряче.
Цілиться ще дзьобом в очі,
Геть їх вибити все хоче.
А народ опустив руки
Звик терпіти оті муки.
Вороняче не вгаває
В вогонь масло підливає.
Немає ладу між собою
Хоч літає все гурбою.
Скубуть пір’я, ломлять крила,
Геть вже зграя одуріла.
А народ, то все пусте,
Тут кому, як повезе.
Один б’є себе у груди,
Ох і добре жити буде.
Доти каркає, кружляє
Не на мить не замовкає.
Як насипле в очі пилу
Гне народ все нижче спину.
Там вкусив, там відірвав,
Швидко так всіх обікрав.
Воло повне, аж тріщить,
Ну, а ворон все кричить.
Крила ширше розставляє,
Все під себе підгрібає.
А обранці від народу
Добре бачать всі ту шкоду.
Кожен піднімає крила,
Що терпіти те не сила.
А, як побачать тік зерна,
Видовбуть його до дна.
Кар-кар-кар в небі лунає,
Народ очі геть ховає.
Може з’явиться стрілець
Буде зграї тій кінець.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/88-gnityucha-pravda.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397005
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 31.01.2013
автор: Антоніна Грицаюк