Один, як перст, стоїть у полі,
Дуб коренастий, височезний,
Така напевно його доля,
Він сам один, проте кремезний.
А бурі ніби скаженіють
І вітер рве листки й кидає,
Та щовесни він зеленіє
І долю з поля виглядає.
В осінній час багато птахів,
Злітаються пожирувати,
Розносять жолуді далеко,
А він же хоче діток мати.
Щоб хоч десяток молоденьких,
Горнулися до свого тата
І щовесни, такі рідненькі,
Йому робили справжнє свято.
І хоч йому ще жити й жити,
Бо ще роки його не ті…
Він хоче діточок ростити
Бо важко жити в самоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396613
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2013
автор: Віталій Назарук