вже не молю і не прошу.
і твій тривожу рідше спокій,
а в серці глибоко ношу
свою печаль, як світ широку.
вона безмежна, як Усесвіт,
кінця і краю їй нема,
від неї почорнів і хрестик,
змарніла змучилась душа.
заплутались думки і речі,
очей несила підвести,
на руки гляну – мов старечі,
я в них так мріяла нести
тобі свою любов і ласку,
турботу, радість, світлий день...
твій будень - у чарівну казку.
хотіла б я ,мов карусель,
своїм коханням закрутити,
із розуму звести , плестись
в твоєму серці, ніби квіти,
як з дерева летять листи
і стеляться тобі під ноги,
шепочуть крокам щось услід,
прислухайся, тож я тобі
благословення у дорогу,
в життєву путь прошепочу.
Вже не молю і не прошу,
А тільки мовчки на порозі
Чекаю на знайомі кроки,
Чекаю на любов твою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396385
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2013
автор: Meggi