Зі скреготу зим мовчанка сплітає безсмертя -
опертям на груди, атомом чужості в серці.
На чашках - морози, тремтіння від тіла до тіла,
амброзія смертних - дозовані білістю крила,
мов статика жестів - підступно завислі.
Кортіло вертати додому, в закинуті стіни відлюддя,
брезентом вкривати вітри, як світла абажури.
Твій шелест на спині вовтузить, чіпляє за вени,
півобертом сили,як камінь на березі Сени
до дна ледь відчутно підкочує сніг...
Замість мене...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396302
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2013
автор: Іванна Шкромида