інколи мені здається
що я ще не народився
смокчу дрібненькі пальчики
в лоні матері
не знаючи
чи вона мати
чи вбивця
страшно виходити назовні
коли тут так затишно
наче в серці Бога
коли ти на рівні з ангелами
маєш право літати
але ще не можеш вибирати між добром і злом
мати здається тобі богородицею
а ти (як і кожне немовля) - месія
тож просто мусиш врятувати світ любов'ю
навіть не здогадуючись про те
що він готує тобі хрест для розп'яття...
як добре не знати нічого зайвого
і лише те що потрібне
та якщо тобі дозволять народитися
то всеж матимеш вибір
важкий мов життя
а поки в очікуванні свого різдва
ти сподіваєшся тільки на краще
і не знаєш про смуток
як і про те
що твоє життя
висить на волосинці надії...
© Олександр Букатюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396296
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.01.2013
автор: Олександр Букатюк