Старий, кремезний дуб. Це все, що я помітила на великій лісовій галявині. На ній неначе панувало царство порожнечі і тиші. І тільки шелестіння листочків на дубі давало знати, що я тут не сама. Крім мене на галявині гуляв стриманий вітерець. Знаючи, що я броджу у полі, він підлітав до мене і розвіював моє волосся, ніби говорив зі мною. Розмова з вітром була навіть дуже цікава, хоча й безслівна. Ми розмовляли порухами квітів, наче даючи один одному знаки. Важливі знаки, важливі речі, над якими треба було подумати, поміркувати над своїм життям, над тим, що було і що буде. Замислитися, чому ми тут, а не там, скільки б могли зробити, якби робили все правильно, без отих помилок і беззмістовних фраз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396245
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2013
автор: Оля Мрій