Закохалася дівчина в серце кам’яне,
Довго почуття ховала, думала мине.
Так минали дні і ночі і з вечірніх мрій
Він приходив в сни дівочі, додавав надій.
Та щоранку прокидалась дівчина одна,
Стиха подруга питала: «Ти чому сумна?»
І зізналася сердешна про свою біду:-
«Сохну, гину, пропадаю, місця не знайду.»
То відкрий йому відверто свої почуття.
Так мовчала довго вперто, ждучи забуття.
Як уявить, що цілує, ніжно пригортає.
Серце з грудей вистрибує, так його кохає.
Якби вміла чарувати, то причарувала б,
Якби знала як забути, то й не пам’ятала б.
А парубкові байдуже, все собі гуляє.
Інших дівчат закохує, цю не помічає.
І як вона не старалась, як не натякала,
Так нічого не ставалось, час лиш марнувала.
Якось наважилась і призналась, як його кохає.
Чим зізнання завершилось гай зелений знає
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395097
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2013
автор: Lubov71