Зустрілися, прийшли у ресторан,
Я посміхнулась і за столик сіла,
Він зразу ж ринувся на мій таран,
«Ти їж, така худа, мабуть не їла».
«А, ти, я бачу, часу не втрачав,
Ти подивись на себе - гора сала»
Я не хотіла БАТЬКА ображать,
І у душі так гірко якось стало.
Він знітився, і навіть покраснів,
«Ну… Я такий, із цим уже не спорю,
Як ти жила? І зараз ти із ким?
Є чоловік, чи хлопець на підборі?»
Ну, що сказати? Я не знаю навіть.
«Та я живу сама, квартира в центрі.
Ти не спитаєшся напевно і про маму?
Як ми жили, як ми хотіли вмерти?
Ти втік, злякався бідності і бруду?
А чи дітей? А може й того й того?
У нас усе гаразд, розповідать не буду,
Для тебе нічого немає і святого.»
«Я був не правий, молодість ще грала,
Але я каюсь, ти ж моя дитина!»
« І що. Тобі напевно легше стало?
Чим думав ти, коли мене покинув?
За двадцять років, ні листа ні звуку!
І ось, з’являєшся, і думаєш пробачу?
Та я не хочу тебе навіть слухать!
Мені погано, коли тебе знову бачу!»
Я аж кричала, рвучи всі серветки,
Мені не було жаль ні слів ні нервів,
І як здавалось, стало мені легше,
«Тебе з життя свого тепер я стерла»
Сказала все я голосом спокійним,
Піднялась й до дверей пішла не спішно.
Завжди вважала БАТЬКА я покійним,
Хоч це, напевно, думати так грішно.
І може хтось осудить, я все прийму,
Але вважаю рідним ТАТОМ того,
Хто не зачав, а вчив й ростив дитину,
І братика мого прийняв як СВОГО!
24.01.2013́́́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395048
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 24.01.2013
автор: ulin44