Взяв за жінку Костя Рвало
Оленку Задиру.
Їй батьки подарували
Новеньку квартиру.
Як же парочка придбала
Кухню та дивана,
До житла свого помчала
Того ж таки рана.
Полюбилися гарненько
На новому місці.
Каже Кость:
- Здалось б, Оленко,
Щось та й попоїсти.
- Пообідаєм любов’ю, -
Жінка промовляє. –
Мило так мені з тобою,
Ввись душа злітає.
- Добре.
Знов пішли цілунки...
Потім сон їх звабив...
Як прокинулись, у шлунку,
Мов квакочуть жаби.
- Може, спустиш свої ніжки? –
Костик знов до Олі.
- Та поніжимось ще трішки,
Хочеться любові.
Знову цьомки, обнімалки.
Сила вже маліє
В Кості. Вечір, наче галка
У вікні чорніє.
Встану, люба, вийти мушу
Я до туалету.
- Тільки швидко, бо прокушу
Губу, мов котлету.
Довго ждала на дивані.
Вравсь терпець у неї.
Вийшла. Він стоїть у ванні
Біля батареї.
- Втратила усю надію!
А ти грієш груди.?
- Я вечерю нашу грію!
Іншої ж не буде?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394882
Рубрика: Гумореска
дата надходження 23.01.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)