Нічна тиша... Манить.
Стою біля річки
телефон душу ранить
не ті слова від Марічки.
Любов була, горіла вогнем.
- Летіла до мене на крилах.
Тепер тихий щем.
- Терпіти це далі, більше не в силах.
Вона затихла. Усе сказала
А телефон ще вухо грів
з її очей сльоза тихенько впала
і сумно заспівав пташиний спів.
Можливо теж він розставався...
А якщо ні... То нам співав...
В останнє голос чув що не сьміявся
коли: Кохаю я казав...
Хоча і річка ще шумить
та соловей десь зник
настала тиша знову в мить
Вона тепер мій друг, я так до неї звик...
07.08.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394742
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2013
автор: Ель Демір