Ганьба ж тому народові,
Який за стільки літ
Боровся і молився Богові,
А зберегти не зміг!
За що ви проливали свою кров?
За що? Скажіть мені.
Навіщо підіймались знов і знов?
Згоріло щоб в огні?..
Не в тому полум'ї, що від війни.
Не ворогів гранати.
А в тому, ненько, де твої сини
Здіймають автомати.
Невже, коли в своїх стріляють,
Коли вбивають в спину,
Це словом честі називають,
Оце тоді Людина?!
Вони крадуть у ближнього свого,
Вони плюють в лице.
Для них готують в пеклі вже вогонь, -
У Данте є кільце.
І тільки як подохнуть тварі ці, -
З них стануть "попелюшки",
Тоді ми виправим свої хребці
І поїмо галушки.
Нарешті візьмемось за розум
І поскидаєм кайдани.
Та власноруч напишем прозу,
Де помирають тирани.
Згадаєм гордість вічну України,
Її козацьку силу.
І заспівавши пісню солов'їну,
Вклонімося їй до загину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394635
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.01.2013
автор: LyutaOla