Море бурхливе. Завжди йому мало.
Шукає камѐні – розбити, знести.
Море «турботливе». Щоб не зникало!
Сутність вимоглива. Щоб досягти.
-----------------------------------------------
Піна без почесті. Розсуд один.
Для упокоєння власних легенд.
Тяжко образити. В стільки годин.
Пахне фальшивістю мокрий брезент.
Правда. Без віри. Тамує слова,
Кидає з каменів соло дахів.
Море, навіщо? Ти так ожива?
Камінь. Лежачий. Без неба птахів.
Стоп! Зупинися! Омана лиш там!
Ти розбиваєш лиш заспаний тон.
Ставиш навіки. Як вигнутий штам.
Бачиш? Навколо! Цинічний бетон.
Камінь. Лежатиме. Може і твій.
Ти пробачатимеш споєний сон.
Корінь ховається з маскою вій,
Спокій ховається в холод вікон.
Ти. Заспокойся. На ранок молись.
Хоч і стихія довершених слів.
Ще розіб’ються ті скелі. Колись.
Море. Затихни. Бо втратиш послів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394556
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.01.2013
автор: Вальдемар Феруменко