Подвигу Олекси Гірника присвячую.
Уночі по снігах – на Тарасову гору.
Чорна темінь чіплялась, тяглась, як смола.
Тільки ніч. Він давно собі вибрав цю пору.
Вдень гебісти в цивільному шиють діла.
- Здрастуй, Батьку Тарасе! Прости, що тривожу.
Я усе, що замислив, відкрию тобі.
Без надії і віри я жити не можу.
В мене серце болить, як народ у журбі.
Змордували, зросійщили всю Україну.
Тож у кого сьогодні нам долі питать?
Сотні кращих синів хто в Сибіру, хто згинув,
А на тих, що зігнулись – мовчання печать.
Я спалю себе, Батьку! Й піднімуться інші.
Годі плакать. Сатрапи не вірять сльозам.
Мій останній протест, аргумент найсильніший
На вівтар незалежності й волі віддам.
…Ніч завмерла від жаху. Принишкли алеї.
Сильний запах бензину… Сірник між долонь.
І живим смолоскипом, вогнем Прометея
Спалахнув він, щоб вічно горів цей вогонь.
Тьмяне сонце червоно зійшло на морози.
В лютім холоді день розповивсь і зачах.
У багрянім промінні льодинками – сльози
Мерехтіли в Шевченкових сивих очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394473
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 22.01.2013
автор: Валерій Голуб