повимолюй залишки сухопутного війська
з-під моїх нігтів,
навари зілля і висуши
виразки на його лоні.
твій Перун довго блукав
між гір
аби вернути з полону
до тебе.
язичнице,
твої довгі коси
вчора спали у моєму ліжку,
промоклі
рівновірством,
замовляннями та закликами,
читали книгу Велеса
і реготали,
здирали шкіру он з того дерева
і годували його пір'ям.
ти не гори так більше:
вогнище твоє шкодить на горло,
там корчиться крик у судомах
і глухне до звуків.
може ти мене вистогнеш,
виспиш
і відпустиш?
язичнице,
в гортані слова вже пухнуть,
їм болісно.
не дивись на мене так голосно,
охриплі твої очі бояться хрещення
йди
за своїми обдертими мавками-веснами,
тут тобі буде млосно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394346
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2013
автор: Нова Планета