уламком зірки білим
обледені́лим
упала в наше озеро зима:
завчасна схима –
нага́льна і
самозаглиблено
німа
…приблудна тиша
зази́вно
лащиться до ніг,
безмовним ху́тром
стелиться догі́дно,
в глибинній пам`яті води –
сліди:
чийсь безтурботний сміх
бринить
підлідно…
снить рогозо́вий
зламаний
смичок
органну
ре-мінорну фугу…
з блідого перламутру
ґудзи-чок
скотивсь за виднокрай –
у невиразну тугу
з-за виднопру́гу
відкрила скойку
перламутрову на мить
поза́хідна
перлі́вниця…
від літніх радощів-дощів
холодним гребінцем
вичісують вітри
сіді
вербові ко́си
розвінчано-
простоволо́са
прозора схимниця
сидить – схилилася
блідим лицем
до стежки,
де ступала боса,
веселим стиглим промінцем
збивала роси...
…проворна
чорна
шмигнула
межи вербами ангора:
вечірню штору
з густого плюшу
спустила
обважніло без шнура
і молитовна
фуга ре-мінору
твоїм
органним голосом
проникла
у озера
заледені́лу душу …
…дрібне –
мине…
*літа́вця
космічна криця –
забудеться…
на швидкоплинних
пажитях земних –
все
повтори́ться…
(*літа́вець – метеорит)
21.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2013
автор: Валя Савелюк