Ти сидиш навпроти мене,
Потираєш свої скроні,
Попиваєш теплу каву,
Грієш жадібно долоні.
Ти прийшов крізь хуртовину,
Ти мене вже вік не бачив,
Говорив «я не покину»,
Та покинув, не пробачив.
Ти такий, немов Титанік,
Наче вже зазнав фіаско,
Мов хвилина ця остання,
Мить пройшла – і зникла казка.
Ти говориш, що я грішна,
Щоб сама навік зосталась,
Знаєш, милий, це так смішно,
Я тобі не присягалась.
Ти прийшов крізь непогоду,
Через вік мене побачив,
Ти мене давно покинув,
Але й досі не пробачив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393962
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2013
автор: Яна Янчік