Дощ в Хотині, жовта глина пливе від водички,
По парасольці краплини холодні товчуть,
Зелено долі, а там вдалині біля річки,
Мури міцної фортеці угору встають.
Тут під моїми ногами завмерли сторіччя,
Світиться жовтий піщаник і білий вапняк,
Щось зруйнували, і тільки фортеця, як вічна,
Як Україна, яку не зламати ніяк.
Можна вивчати тут наше далеке минуле,
В баштах історії знов відбивається плин:
Ці непохитні князь Галицький вивершив мури,
Турки це зводили, стіни ось ці від румун.
Тут козаки воювали за нашу свободу,
Руські солдати тут турків зганяли із стін,
Церква збудована – місце жалю і скорботи,
Від мінаретів руїни лишились і тлін.
Я поступово обходжу споруди і вежі,
Дощ невгамовно бентежить минулого пил,
Радий, що я цю фортецю побачив, безмежно,
Бо Україну міцніше іще полюбив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393857
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.01.2013
автор: Мірошник Володимир