Принишк смеркання згірклий арбітраж.
Розм’якли вулиць сизі трафарети,
І свіжосірий, до зірниців аж
З’явився образ з почерком естета.
Ронило місто перші трудосни.
Конвеєр гріб відроджені обжинки.
А ти, мандрівцю, як ти, поясни,
Міг у крамольнях возвеличить жінку?
Цупку імлистість парки зодяга.
В багряний спокій вбрались перехожі.
Від тіней слів твоїх постав курган,
Неначе у прозріння на сторожі.
Мінялися багнети на багет,
І у раю ставало трішки душно.
Вже в різних строях бачили кларнет
Мандрівця, що у римі здав подушне.
Курився ранок впертістю машин,
І прокидались згорблені будинки,
І ніжних арф тихоспівучий син
Шукав у стежці вічного спочинку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393322
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2013
автор: Вікторія Фещук