Лиш перед Господом я стану
Сповідуватись в самоті,
Тоді, як ті сніги, розтануть
Жалі у власному житті.
Хоч наді мною зло повисне,
Та знаю я, що це не те,
І вірю я, що небо трісне,
А зло додолу упаде.
А там, за небом, інший простір
Свою покаже глибину,
І я, запрошений у гості,
У ту полину далину.
І все забудеться погане
І сніг, і лід, і однина.
Я відпочину від поранень,
Лиш туга лишиться одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393212
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 17.01.2013
автор: Мірошник Володимир