Це все виникає раптово. Ти думаєш, що треба роки, хоча б місяці, ну.. бодай тижні. Не дні, днів досить мало. Хибні стежки думок. Це неправда. Тобі, мабуть, просто так казали інші. Все це відбувається в один постріл. Куди? Постріл прямісінько в твою голову, туди, де сидять твої думки. Тепер це думки про нього. Ти чітко усвідомлюєш, що він тобі не байдужий. Скільки часу тобі знадобилось, щоб це збагнути? Хіба роки? Думай! Згадай той рубіж, який був межею між тим, чужим.. і знову ж тим, але вже таким рідним. Знайди цю межу! Конкретну мить, годину, день. Давай. Не можеш? Це ж був постріл. Його не фіксують. Він просто був. А більше нічого не треба знати. Абсолютно. Цього цілком вистачає – просто знати. Всі стелажі твоїх думок забиті ним вщент. Бо у житті нічого не слід вимірювати датами, а лише моментами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393077
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Ксю...