Сама собі не зрозуміла.
Ну, а для інших – поготів.
Часом пухнаста я і біла,
А часом, мов на ніс хто сів.
Немов барометр атмосферний,
Тиск відчуває, так і я
Чую, де надмір в серці скверні,
Де живе злоба і брехня.
Коли мене вони дістануть,
Душевну шкарлупу проб’ють,
Як вовк на місяць вити стану.
Сповию тугою свій путь.
Часом, деру угору крила.
Та як обрубують хвоста,
То напинаю кров у жилах
І відростаю, мов змія.
Я довго плакати не вмію
І біль плекати, наче цвіт.
Мов попіл вітер, сум розвію
І знову пущуся в політ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392984
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)