Тихо падає на стежку
Сніг, тривогу замітає.
То моя душа бентежна,
Мовби сніг вгорі літає.
То моя душа ще мріє
Дочекатися до літа,
Та терпіти не уміє,
Бо не зовсім ще розквітла.
Відкривай на небо очі
І надійся на прекрасне,
Хоч давно поникла осінь
І раненько сонце гасне,
І новий вже рік чекає,
А за ним прийде і літо,
Десь душа моя літає
І собі шукає світло.
Все надіється на долю
І чекає знов на краще.
Заберіть у мене волю,
Заведіть її у хащі.
Хай там звірі безнадії
Розірвуть її на частки,
Щоб одна лишилась віра
У якій любов не згасне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392939
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Мірошник Володимир