Так…
не помітно
рік за роком
спливає десь-кудись
моя подоба…
Зникає…
Я не бачу тіні…
хоч тінь – моя…
(так я ж не тінь).
Р-р-ричить
і з кр-р-риком покидає
свою, замелену кусками,
тр-р-ривожних слів…
холодну плоть
В руїні
пам’ять залишилась...
у мурах,
в камінцях,
у глині….
Лиш там…
де слід
розбитих грат…
… і сотні рук…
ТАМ ХОДИТЬ КРУК.
Я - крук.
Я крок
за кроком
іду…
ступаю не нароком
на прохолодну
вимиту пісками
зимову ртуть…
Вони ідуть…
вже тут…
несуть
в своїх руках
кусок правління…
в моїй рутині…
мов дитина
стоїш
(і тішишся)
мовчиш…
сказати хочеш,
а мовчиш…
ще мить
одна
і закричиш…
до них…
Тривожно поглядом проводиш…
їх до зірок.
ще крок…
(один)
(єдиний)
і будеш ти
до рук…
мов крук…
іти…
Лиш звук:
ТУК,
ТУК,
ТУК.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392694
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.01.2013
автор: Валерій Пузік