Мов висохле бізе,
Сніг дивиться до віч.
Сушив його мороз,
А не гаряча піч.
Скрип дивний видає,
Дзвенить, немов кришталь,
Намистом виграє
Крізь сітчасту вуаль.
Дерева білі всі.
Їх помахом крила
Сповила уночі
Добродійка Зима.
Малюнки на шибки
Міцним тонким пером
Нанесла. А дахи
Припудрила вапном.
На полотно ясне
Сонечко, мов лимон,
Скотилось. Й диво це –
Реальність, а не сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392372
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.01.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)