Тут, де закопана твоя пуповина,
Де загублена дощечка від колиски,
Ти, столичний, почуваєшся винним
Перед вікнами в хопті, що уламками скла виблискують,
Перед зниклими видами якихось птахів і бабок,
Перед родичем, ім’я якого забулося,
Перед плотом, поваленим так незграбно
Туди, де колись була вулиця,
Де усе говорило до тебе єдиною мовою,
Повелителем звало, земель, джерел і вітрів,
І давало безмовні свої настанови
Просто неба, під хатою, у дворі.
Тут ти створював модель свого всесвіту,
Досконалішу, ніж кар’єрна драбина,
А без тебе усе загубилося безвісти,
Запліснявіло, збігло невпинно.
Німо випитий, чимдуж зриваєш ланцюг суєти,
Утікаєш з калькульованих буднів та вихідних елітних.
Тут сам ти не віриш, який же насправді ти,
Тут майже потрапив у невідоме століття,
Мов на похорон власний тебе возили,
Але
дивним
чином
саме
тут
ти
набираєшся
сили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392222
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2013
автор: Наталка Янушевич