І тільки ніч протягує долоні,
Щоб витерти всі сльози на душі.
Вона завжди питається у долі,
Чому у мене очі все сумні.
Зірки лягають на сивенькі плечі,
А сніг білим мереживом до ніг.
І тільки забирається геть вечір,
А ж бачу ніч весь витрусила сніг.
Мороз тримає у долонях річку,
Гойдає мою душу у думках.
Тримається рукою за смерічку,
Неначе випив келих він на днях.
Сьогодні пригостили за Василя,
Мороз випив горілку,не вина.
Хоч я йому трохи вина налила,
Навіть йому за комір пролила.
І так сміється,так мене стискає,
Неначе він до мене заграє.
І у думках,у споминах блукає,
Перше кохання в думці продає.
Та не потрібно,все перегоріло,
А поцілунок досі на устах.
Як у душі тобі мені щеміло,
Тільки мороз тримав мене в руках.
І як не спала до самого ранку,
І як у школу швидко чомусь йшла.
Як потім цілувала на ганку,
Як тоді щиро закохалась я.
Як відпустила?Навіть не сварились,
Я не питала.Він собі пішов.
Ми навіть один одному не снились,
Але не раз до мене знову йшов.
І тільки ніч протягує долоні,
Мороз вино з долонь моїх лиш пє.
Я не питаю про кохання в долі,
Бо досі те кохання лиш чуже.
Тоді виходить-навіть не кохала,
Закоханність лиш випила мене.
Та досі я єдиного чекала,
Що у життя моє колись ввійде.
Одне лиш жаль-що вітер забарився,
Що не гойдає він тепер зірки.
І що мороз вином лиш промочився,
Що промочив ним комір і думки.
А так мороз хотілося впустити
В мою кімнату,хай собі поспить.
І по ногах його,руках ходити,
Та дивлюся-надворі він лежить.
І тільки ніч протягує долоні,
На старий Новий-з зірок взуття
Собі пошила,а у мене в домі
Зірок натрясла гарних без кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392183
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 13.01.2013
автор: Відочка Вансель