Тих проганяй,хто боляче ранить,
кому пощада із роду не мила,
хто дивлячись в очі - обманить ,
а щирість настромить на вила.
А потім без смутку й печалі,
із ніжністю радо сміється,
з тих жартів,що линуть у далі,
де правди між них не знайдеться.
А правда,вона загубилася в часі
і там вже блукає святою,
Примара для немічних в страсі,
для інших лягає ж журбою.
Що вічне уже,його не зламаєш
На дорозі життя залишаєш нести.
Із совістю в гру не зіграєш,
молися,щоб душу спасти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391993
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2013
автор: Смола Інна