Життя – це мить,
Його тендітна ниточка звенить,
Натягнута , як струночка стальна,
Ось - ось обірветься вона.
Вітрець по полю зашумів,
Тонесеньку стеблинку надломив…
Голівку сумно похилила…
І поклонилась матінці – Землі.
А як хотілось по весні ,
Зацвісти пишно – квіткою яскравою!
Відкрити пелюстки, і як у сні…
Полинути над лугом, над отавою !
Посміхнутись сонечку, бджілку пригорнути,
Пісню солов’їну слухати завжди,
Жити і радіти, і не знати скрути,
Пити, й не напитися чистої води.
А на світанку, як спаде роса,
Діждатись косарів,
Відчути як дзвенить коса,
І стати сіном для корів.
Духмяним запахом прийти до хати,
Почути як радіють діти.
Їх теплим молочком нагодувати,
І всім подарувати квіти.
Шумить вітрець, тендітно обнімає…
І до землі легенько нахиляє…
Стеблинка пелюстки закрила…й надломилась…
І низько – низько поклонилась…
Яна Жданова,13 років,
Полтава,зош №25,8-б клас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391972
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2013
автор: Яна Жданова