Він заслуговує на вічності роки,
Він – істинне дитя свого народу.
Найяскравішії горять йому зірки,
Він дав нам найціннішу нагороду.
Ми всі з дитинства знаємо його –
Це не Франко, і навіть не Грінченко.
Боровся він за дні життя твого,
І звуть його навік Тарас Шевченко.
Він завжди вчив любити рідний край
І мову, яка зветься солов’їною.
Бо Батьківщина – це земний наш рай,
Без мови ж люди стануть скам’янілими.
Він був поет, художник і кобзар,
На кобзі грав одвічну пісню волі.
На плечах ніс народний він тягар
І не скорився навіть у неволі.
Він був Людиною з усіх земних людей,
Хоч його доля не була солодкою.
Він був, як тогочасний Прометей,
Бо його правда не була підробною.
Він був один із тих небагатьох,
Хто свято вірив в істинну свободу.
Він став учителем для майбуття епох,
Він дав надію рідному народу.
Ні, він не вмер! Він жити буде вічно:
У наших долях, душах і очах.
Й холодною морозяною ніччю
Він знов запалить вогник у серцях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391679
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.01.2013
автор: ЮЛІЯ