Вже потроху будинок заплющує очі,
І ховається небо в іскристу вуаль...
Я вдивляюсь у серце зимової ночі,
Та розгледіти можу лиш сніжну печаль...
Затуманюю подихом засклений простір,
І вкотре пишу твоє дивне ім'я...
Десь сумно зітхає застелена постіль,
І сонце ліхтарне байдужо сія.
І котяться сльози мальованих літер,
До них притулюсь розпашілим чолом.
І болем жбурляє у скло мені вітер,
В дротах затягнувши безслівний псалом...
Зберу в кулачок кришталеві уламки,
Порадую постіль - нехай не зітха.
Зведу я до ранку повітряні замки,
А потім розрушить їх наша пиха...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391485
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2013
автор: Любов Ігнатова