Знаєте,життя така цікава штука,раніше я б сказала,щодень то нова історія,а сьогодні сумніваюся…Історії можемо народжувати ми, компанії,ситуації,вчинки, їх можна створити чи намагатися забути,але точно відомо те,щоб ми не робили,наскільки б ми не були впевнені,в собі, людях, планах, так званій теорії візуалізації,ну і в такому дусі,існує те,що спланує все по своєму…називайте це як хочете, Бог, дух,фатум,випадковість,але воно зробить все інакше,іноді підіграючи нам,щоб ми не втрачали той відомий всім «сенс життя», а іноді руйнуючи думки,якими жили,мрії,заради яких прокидалися, шанси в які так свято вірили. Віра вона нерідко рятує,тих хто здавалося вже покійник. Та існує ще зневіра, яка може знести з ніг самих витривалих, самих живих. Скажете Ви,що можливо ці люди не були настільки сильні, що вони впали духом тощо,не витримали весь потік інформації та ситуацій, який вирує наче володар над нами…ймовірно й таке,але мені дуже не віриться в це, а чи просто не хочеться вірити! Хочеться закликати всіх, в кого час від часу пролетить думка, забрати своє чи чуже життя, схаменіться! Ми дійсно не знаємо всього, буває відхрещуючись від цього «всього», а буває приходимо до такого моменту,коли здається ну все, знаю і вмію достатньо, я молодець, починаємо радіти, бути щасливими, і в раз опиняємося сам на сам з собою, де звідки не візьмись з'являється маса питань : «Оце твоє щастя?», «Про це ти мріяв?», «Це все?» і тут сумнів оволодіває вами, ніби крига,яка приховує воду, можливо оберігаючи, іноді приховуючи, ймовірно обмежуючи, лише де-не-де просочується вода, яка знає, що прийде час, коли озеро чи ставок, не важливо…звільниться повністю, і процес повториться, от так і ви, думаєте про те, а якщо може бути ще краще? Розумієте нам всього мало, нам нас самих часом не вистачає,а тут коли на горизонті з'являється щось варте,більш варте за те, що маєте, ви засмучуєтесь, і я засмучуюсь, або ж виникає жага, яку в змозі приборкати лише людина. Якщо ж вам взагалі байдуже, то ви або пусті, або самодостатні. Шкода світ в якому люди не хочуть жити, шкода тих, хто народився,заради чогось, і вмирає, не скоривши це. Мене запитували,а якщо ця людина народилася, щоб померти,померти саме так, бути вбитим чи вбити, і в неї не було конкретної цілі і я сказала,що не знаю,і ніхто не знає. Так, можливо є люди чи то священики, чи то монахи, чи то провидці, яким відомо більше чим нам з вами, що ж круто їм… Я знаю лише те,що жити варто, незважаючи на жахи, що оточують і безпосередньо відносяться до нас. Небезпека невід'ємна частина кожного, хто дорожить чимось. Тільки зумівши подолати страх…чи то втрати, чи то ще чогось, людина зуміє відхреститися від майбутніх загроз, але мені здається, щоб його позбутися потрібно просто бути не людиною і не істотою, а чимось навіть не надприроднім,а поза природнім…. Це все дивно і якось здається навіть часом марно. Істина до якої прагнуть віками, не знаючи в чому вона полягає, знаходили свою правду, своє диво, своїх Богів;може бути відкрита, або ж віднайдена, лише проживши життя…дійшовши до смерті,і мабуть лише після неї…або ж ні. Здається, що її й не потрібно шукати, вона сама нас знайде, тоді коли прийде час, коли сама людина непомітно для себе прийде до цього часу….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391433
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2013
автор: Анна Черненко