Ще вчора в жменьку набирала зима листя,
А вже сьогодні сипле Ангел білий сніг.
Ось день нанизує розтрощене намисто,
Встеляючи предивним дивом нам до ніг.
А хтось навіть сніжинку не кладе в долоню,
Бо вмить розтане ця краса і пропаде.
Це не метелик,хай розтане,і на волю
В маленькій крапельці води вона стече.
Ще вчора зимонька хотіла буть весною,
А вже сьогодні сніг кружляє наче птах.
Різдво пройшло селом такою колядою,
Що лишить нам до літа спомини в думках.
Не цурайтесь люди добрі
Мови рідної,землі.
Краще будьте Ви голодні,
Не робіть на чужині.
Бо спочатку заробляєм
На будинок,меблі,все.
Потім(це ми добре знаєм)
Заробіток що несе?
Років може через двадцять
Будем гроші ми шукать,
Щоби довго лікуваться.
Жить коли?Коли кохать?
Всюди люби заробляють,
Не лишайте лиш сімю.
Бо Вас вдома так чекають!
Вдома скажуть:я люблю.
А я тебе кохала так давно,
Та душу вже морозить зима вперто.
Та вже моє кохання відійшло,
Та вже тебе із памяті вмить стерто.
Та вже не відчуваю цілий світ,
Який колись до тебе відчувала.
Лиш на долонях блідо-білий сніг,
Колись його на тобі цілувала.
Та вже не відчуваю я тебе,
Коли не пишеш-більше я не плачу.
Коли в цілунку ти схилив лице,
То прошепочу:я тебе пробачу.
Це було так давно,що став старий
На небі місяць,зорі,навіть сонце.
І не ходи тепер такий сумний,
Тебе цілує сонце крізь віконце.
Як я тебе кохала!Якби знав!
Якби ти знав,як я тебе кохала!
Та мене інший вдома вже чекав,
І я тепер його лиш цілувала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391290
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2013
автор: Відочка Вансель