Холодний чай. Зимовий стомлений вечір
Мов ніж вп’явся в нутро
Подруга - муза не обійме за плечі
І не торкнеться паперу віршами перо
Світло навмисно я не вмикаю
Хай хоч тіні по стінах танцюють
Допомоги ні від кого я не чекаю
Вороги ж мене не почують
Днем я щасливу правдиво граю
Посміхаюсь і сліз не впущу ні грами
Знесилено ввечері маску знімаю
У безвість пишу телеграми
Заметіль парадом керує
Аж в душу снігом забива
Мов танком вітром по мені маневрує
Та досить вже! Я ледь жива.
Перед коханням не буду плазувати
Не має сенсу від нього чекати змін
В очах його правди не прочитати
Не подолать силу впертості стін
Я знищити хочу до пилу
Спогади, емоції, почуття
Його ім’я геть з мозку, мов намистину
Якій до нитки нема вороття
Відлунюють кроки у пустій кімнаті
Думки панічно кинулись урозтіч
Самотність влаштовує паті
Мене запросивши у поміч
Ми джаз тиші слухаємо
Плескаєм захоплено в долоні
На вогонь печалі дмухаємо
В його опиняючись полоні
Вип’ємо келішок гордості до дна
Не зронимо ні краплі з вуст
Ще візьмемо совісті терпкого вина
Щоб не звільнитись із взаємних пут
• келішок – келих.
© Леся Приліпко, 08.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2013
автор: Леся Приліпко-Руснак