На Різдво вернувся із війська синочок,
З дерева спадає зелений листочок.
Він не розуміє,зимонька надворі,
А листок зелений падає у полі.
-Мамо,де дружина?Сядем вечеряти,
Вна ня так любила,чом не йде стрічати?
-Не прось ня ся сину,вірна ті не була,
Видно пушла з дому і тя вже забула.
-Вня ня так любила,як нихто у світі,
Хотіла,щоб були у нас наші діти.
Листи мі писала,в коханні клялася.
Скажи моя мамо,де вна поділася?
-Не треба питаті,будем вечеряті,
Ти у полі будеш калину рубаті.
-Водкі такий звичай,йшим не чув,не знаву,
Шо на сятий вычур калину рубаву.
Плаче хлопіць,плаче,бо любив дружину,
Тай пушов у поле рубаті калину.
Вдарив ї легенько,вона заплакала,
Погладив калину-дружиною стала.
-Якбись ізрубав ня,то вжем була вмерла,
А тепер зігрій ня,бом дуже замерзла.
Твоя матір дуже мене незлюбила,
Але я у Бога щастя їй просила.
Вна перетворила мене на калину,
Але я молилась кожную хвилину.
Не кляни нізащо,я її простила,
Бог усіх прощає,я простить повинна.
Жили до сто років і так ся любили,
Калину садилі в полі і в долині.
Тільки на святвечур булше всіх молили:
-Прости Боже неньку,-Бога все просили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391057
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2013
автор: Відочка Вансель