[b][color="#309e26"]Людині оберіг -батьківська хата.
Чиясь у місті, а моя - в селі.
Спішу до неї, де трава прим"ята,
В росу спадають прикрощі й жалі.
Вона стрічає вікнами- очима,
Здалеку манить поглядом мене.
Люблю її, я тут завжди спочину.
Дитяча віра птахом промайне.
Все наболіле десь зникає зразу -
Зі всього спомин щастя б"є ключем...
Яке все рідне! Як дає відраду!
Який болючо - ніжний щастя щем...
В моїй кімнаті, як завжди, затишно.
За шибкою дзижчить-віта бджола.
Несміло в хату заглядають вишні,
Шле затишок і спокій виноград.
Поставлю я, зворушена, платівку:
Хай спогади минулого спливуть...
Люблю свою замріяну домівку,
Бо тут мені відкрилась щастя суть.[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390008
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2013
автор: zazemlena