Вже не потрібна тобі.
Я замінима в цім світі.
Так захотілось кричать наперекір німоті,
Але із вуст не зронила ані найменшого звуку.
Все залишила в своїм мовчанні дикім,в пітьмі.
Так захотілось кричать,щоб світ почув моє горе,
Прислухавсь хоч би на мить...й вжахнувся розпачі цім.
І витяг біль із сердець:людей побитих,забутих
Своєю долею й примхами чуждих ідей.
Лиш мовчазнії рядки,каракулі на папері
Змивали з серця журбу,чинили крила думкам...
І віднаходили зміст,і відчиняли ті двері,
де була схована радість,не було місця пліткам.
Вже не потрібна собі.
Та все ж...крокую уперто,чалапаю уперед
І розганяю туман.
Бо раптом-ти заглянеш,
А я ще досі у черзі:
За нездійсненним коханням,за надможливим життям...
(з минулого...року)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389539
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2013
автор: Христина Рикмас