Затихне сон і тишина,
Розкривши лагідні обійми,
Торкнеться щоки сльоза,
І полетить до серця.
Холодна ніч і лиш зоря,
Ридаючи зі мною поряд,
Прошепче враз мелодія сумна,
І самота обійме.
Прозорі стали небеса,
Пустими стали очі,
В Тобі поєднані і рай, і неземна краса,
А я лиш проблиск полуночі.
Я шелестіння листячка німого,
Я те дзюрчання тихої води,
Я очі садочку сліпого,
Я теплота холодної роси.
В думках лечу до Тебе в руки,
В надіях серце б’ється помира,
І щастя і безглузді муки,
Та, все ж, лиш зараз я жива.
Твій сон приносить мені кисень,
Твій подих переносить в рай,
Твоє лиш слово розриває щастям,
Твій крок несе за небокрай.
А згадка переконує ступати,
Дає життя, дає любов,
Живеш в мені.. ти дай лиш знати,
Чи у собі мене знайшов.
Цей біль й, водночас, безкінечна радість,
Ця порожнеча та одвічная жага,
Лиш Ти життя, Ти моя слабість,
Й, водночас, сила, сила до життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389185
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2013
автор: anInkpen