Я розумію, що востаннє
Своїм приходом тішиш ти,
І вже звикаю до прощання,
До днів гіркої самоти.
Опісля квіту буйне терня
Я неумисно насадив.
Пробач, - не витримали нерви,
І стався цей фатальний зрив.
Не маю права жалкувати,
Бо усвідомлюю вину
За те, що смуткові за ґрати
Я вкинув долю осяйну.
Загоїть час глибоку вразу,
Підніме зігнуте плече,
Лиш серця висохлу оазу
Печальний спогад обпече.
31.12.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2012
автор: Рідний