Моя шкіра напружена: холодно, зимно раптово.
Наші помисли вищі, та палимо знову їх, знову.
І груднева юга спопеляє так несамовито,
що по шкірі морозом, по нервах — як лезами бритви.
Обережно, агей! Кров гаряча, і я не померла.
Продукую тепло, зігріваю, ношу штучні перли.
Серед бруду міського, шукаючи власну гармонію,
я про Францію мрію, і мрію про теплу Японію.
У вітринах шукаю не “стейк”, – а банальний шматок підчеревини.
Моя шкіра відчула гротеск від шматка сьогодення.
Чим зима завинила, – запитую – чим завинила?!
ГеТееСом чи прадідом, чи татарами з Кримом?
Ким ти станеш один в популяції виду Людина?
Переможцем? Та ні (за відсутності точної рими).
Я несу своє тіло, – чи пак, душу, закуту у ньому, –
дві субстанції мерзнуть на грудневому аеродромі.
Не війна, не війна! Але вкотре, вкотре офіри.
Відрікаємось так, що моя не витримує шкіра.
Тільки є Україна, де жити востаннє і вперше.
І сідлати коня, і дорогу долати, як вершник.
зима 2012
27.12.2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388433
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.12.2012
автор: Надія Позняк