День догорів
беззвучно, дуже швидко.
І Вечір знову прилетів,
вже стукає у шибку.
А Місяць мандрує по небу,
це робить він вік за віком.
Розставляє зоряні тенета,
до людських заглядає вікон.
Усміхається,
тим дивним місячним сміхом,
бо ж спати не вкладається,
спостерігає, як землю притрушує снігом.
Та не вічне його панування.
Ніч промайнула без сліду.
Вже Ранок бере до рук керування,
веде із снігами тиху бесіду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388319
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2012
автор: Марина Синицька