Ми поряд стоїмо. Чорніє грунт.
І слабне сонця світ за горизонтом.
І нас так мало. Двоє. Та ми - гурт.
І наше серце стане скоро фронтом.
Знімає вітер ембієнт розлуки.
І ми чіпляєм бант на меч і щит.
Нас так багато. Двоє. Наші руки
Вбивають грубість і знаходять оксамит.
Ми не почнемо ані війн, ні міжусобиць.
І двоє рук підіймуть білі прапори.
Нам так приємно, що нас двоє. З цих подробиць
Ми створим довгі і кохані вечори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2012
автор: Куценко Альона