Наснилося, що падаю у прірву .
Яка бездонна і тягуча порожнеча...
Такі складні, здавалось звичні речі
І їх чомусь так важко з серця вирвать.
Я падаю . А може я лечу?
З страшною швидкістю , аж дух перехопило,
Зажмурившись і склавши свої крила,
Як лебідь – грудкою об землю – заплачу
За дар кохати. За мовчання силу,
За терпкий присмак поцілунку. За любов.
За те, що я в собі її носила,
А ти її шукав і не знайшов.
Ти непомітив, а вона з тобою
Увесь цей час, усі роки була.
Незмінна тінь, що тихою ходою
Всі перепони впевнено здола.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388049
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2012
автор: Meggi