Ти їй квіти під ноги – оберемками. Улюблені маки,
Без гірких порівнянь із колишніми: краща чи гірша.
Ти їй небо на плечі, без уваги на всі зодіаки,
А вона ж не читала жодного твого вірша.
Десь від подруги чула, що ти пишеш. Словом, поет,
Лікар душ чи митець, як красиво. В неї ж очі сяють.
Всього лиш.
Ти шаблонно всміхався зі шпальт найновіших газет,
Що ти робиш так близько із нею: цукруєш любов'ю
чи солиш?
А вона божеволіла, коли ти забував на полиці свої ключі,
Бо поети приходять до Музи спонтанно і йдуть без істерик.
Ти вимолюєш дозу натхнення в тієї, що сьогодні спить на плечі,
Завтра буде хтось інший.
А в неї залишиться порваний криком скверик.
Вона вміла чіплятися поглядом аж, здавалося, за хребет,
Ти знаходив в ній щось неземне і знаходив для неї ночі.
Так, вона не пишалась дешевими віршами і тим, що з нею – поет.
Їй цілком вистачало пом'ятих маків.
А… Ще в неї сяяли очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387993
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Юля Фінковська