Вона не докличе із ночі кохання,
Засне, опустивши нечитані шпальти,
І змиють дощі предковічне признання,
Розмажеться крейда на мокрім асфальті.
Вже порвані струни ніхто не замінить,
І скрипка зніміє, розсохнеться з часом.
У вікна загляне світанок осінній,
Розбудить останню надію на щастя.
А їй вже не двадцять. І сумно, і гірко
Сідати до столу з єдиним прибором,
Дивитись, як вітер розхитує гілку
І хрест височіє над темним собором.
Чи ж довго свій біль затискати в долоні,
Щось тихо шептати до мокрого скельця?.
Зітхають на стінах старенькі ікони.
Ніхто не почує самотнього серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387819
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: мирослава