Не шукай у мені ту примарну янгольську ніжність,
я черства мов каміння ,що лежить на твоєму шляху ,
погляд знову сумний і навіює дивну трагічність,
хочеться світу кричати "зачекайте!ось тут я зійду"
Все по колу й по колу блукаю мов в лабіринті ,
у думках все так гарно ,та чомусь не так у житті ,
кого стріну так хочеться душу відразу відмити,
а вони тільки зляться й говорять " не лізь ,ми святі!"
Їхня вичурна святість давно вже канула в Лету ,
залишились тільки якісь рвані шматки ,
щоб здаватись розумними беруть у руки газету,
це бездушні створіння - суто шкіра й кістки...
Я тікаю від них і коліна збиваю до крові ,
бо боюсь заразитись лицемірством та духом слабким ,
зовні милі вони й ідеально шовкові ,
всередині ж буяє підла спека та грім...
Хоч мене врятувати?то сховай у чарівному лісі
біля чистих озер та сприймай такою як є ,
полюби наче мед безкінечності цифру - вісім ,
безкінечно кохання твоє нехай до мене цвіте...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387751
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2012
автор: Примха щастя