Не дивися, що я молода
Й безтурботно всміхаюся небу,
Вік людський визначає душа –
Це її першорядна потреба.
Хочеш знати навіщо живу?
Я скажу, прямо дивлячись в очі:
«За для того, щоб віру нову
І красу дарувати охочим!»
В тому щастя моєї душі,
Аби світ відродити на краще.
Розсипати любов і вірші.
Уникати «Навіщо?» і «Нащо?»
Підла згуба – це хміль від вина,
Бо розрадою серцю не буде.
Не завжди мудрість є сивина,
Наше тіло – всього лиш облуда.
Придивися тепер в погляд мій
Чи сама безтурботність у ньому?
Ні, мій друже, там вирій стихій
Гіркоту розмиває і втому.
Там обпалені крила надій,
Спокій мудрості, сила кохання.
Осягнути усе це не мрій
Безпорадно-цікавим зізнанням.
Примітивна природа жалю
Тобі, може, в житті й допоможе,
Та мені відкрий силу свою,
Прикриватися жалем – не гоже.
З тим живу, укриваю в журбі,
Цвітом втіхи стару суху гілку
І не тільки усім, а й собі
Не лишаю я прав на помилку.
То ж враховуй, що в цім куражі
Роздивися, ступивши на сходи,
Розповсюджена річ – міражі,
А не тільки примхливість погоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387612
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2012
автор: Ольга Крамаренко