Чи може це мені наснилось,
Чи то насправді так було:
Душа із небом гомоніла,
Просила звільнення свого,
Бо покалічилося тіло
І в муках болісних жило.
А їй у небо так хотілось,
Розправить вільнеє крило.
Але у відповідь почула,
Що споконвіку так було:
Душа не обирає тіло
Воно їй Господом дано.
А біль і горе не миналось,
Неначе тінь повсюди йшло.
В руїнах плоті лиш ридала
Й не перше літо відцвіло.
Аж поки Небо не подало
Надії світлої тепло.
І враз навколо все змінилось.
І лихо в морок відійшло.
Надія віру породила
У гарну мрію про добро.
І перший паросток пустило
Любові вічної зерно.
2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387149
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2012
автор: пописуха