коли дерева були високими

Повернувся  до  рідного
Пройшов  між  вербними  неділями
Силою  старезною,  так  і  віє.
Сум  таївся  між  листям.
А  чого  ще  очікувати
У  дворі  вже  не  стрічає  вірний  пес,
Мабуть  у  будці  давно  змерз.
Сонце  не  ясно  світить  між  долинами,
Сумно  стає  і  такими  хвилинами,
Здавалось...
Ніби  загубив  щось.
Невже  все  заросло  так
Воно  як  я...що  повернусь  однак
....
Пре.
Людина  у  відчаї  стає  на  смертний  шлях
Боги  повернуті  до  нас  спинами
Так  затишно  тепер  по  між  могилами.
А  ще  чого  чекать  від  нас.
Невдячні  приймаки,  невдячний  час.

Сіре  попелище,
Згарищ  сьогодення.
Я  підніму  тюльпан
Що  вже  давно  пожовк
Пожовкло  і  в  мені  кохання
Що  колись  в  юності  жило.
Тепер  я  став  дорослий,
І    змінився  ідеал.
Усі  ми  щось  втрачаємо
Такий  вже  час  настав.
А  тюльпан,
То  від  осені  певно
Залишив  своє  попелище
На  тому  згарищі
Що  колись  був  пожар.
Була  велика  спека.

Я  не  можу  більше  йти
Сиве  волосся.
Вже  не  дідове
-  а  молоде..
 І  земля  чорніє
День  у  день,
Неначе  похорон  століть  настав.
А  на  чолі  вербними  оскомами
Видніється  фінгал.
То  хтось  колись  поставив
Бо  мовою  меншин  не  розмовляв.
Мабуть  свята  пройшли  вже
Бо  не  вірю  в  юний  ідеал.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386370
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2012
автор: Велес Є