забутий час, ганяючи крізь простір
слова, які забули й заховали
лиш так, щоб не далеко і дістати,
зробив утретє свій контрольний постріл,
щоб стати кимось новим,
змусив спати.
коли у сніг, холодний, як вино,
яке колись текло у жилах
й недавно було ще гарячим,
впаде з кишені випадком зерно
то зрозуміло стане,
хто ще був незрячим.
і чи крізь час у власній голові
ще хтось повернеться назад.
навряд чи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386284
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2012
автор: Ярема Підпільний